Як вже повідомляла «Телекритика», 12 січня Верховна Рада прийняла нову редакцію закону «Про телебачення та радіомовлення». Новоприйнятий закон викликав багато суперечливих думок у медійній громадськості.  Власне, одразу його підтримали тільки члени Нацради з питань ТБ та РМ.
В той же час, 3 лютого Українська Гельсінська спілка з прав людини та Інститут медіа права звернулися до Президента України з проханням скористатися правом вето щодо Закону України „Про телебачення і радіомовлення”. Також на недоліки закону вказували й  інші канали й організації: «1+1», СТБ, ТЕТ, НТН, Київ, М1, «ТЕТ», група компаній “Воля”, група компаній «Медіа-дім», Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення», тощо. Перший президент України, лідер опозиційного блоку «Не «ТАК!» Леонід Кравчук теж звернувся до Президента Ющенка з відкритим листом щодо вето на цей закон.

Однак, попри це, на думку Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації та Національної ради з питань телебачення та радіомовлення,  новий закон є  кроком вперед у регулюванні інформаційного простору України.

Про позитивні сторони новоприйнятого закону на прес-конференції 7 лютого розказували в.о.  голови Комітету Верховної Ради Сергій Правденко, голова Нацради Віталій Шевченко та член Нацради Віктор Понеділко. За їх словами,  новоприйнятий закон перш за все відновлює належне державне регулювання в усіх сферах, пов’язаних з телерадіомовленням.

Віталій Шевченко переконаний, що закон не є ідеальним, і має багато вад, однак голова Нацради наголошує, що закон має бути прийнятим, оскільки «всі новації закону спрямовані на захист національних інтересів України»: «Цей закон додає додаткові повноваження, це  повноваження створювати регулятивні функції у сфері національних інтересів, розвитку інформаційного простору та захисту інформаційного суверенітету, і власне інформаційної безпеки держави». А Віктор Понеділко дадав: «Ні для кого не секрет, що інформаційний простірУкраїни не регулюється державою, він регулюється стихійним ринком і групою медіа-магнатів. Головне, що дає закон – він повертає суверенне право українській державі регулювати власний інформаційний простір. Цей закон виходить з інтересів глядача, а не різних медіагруп».

За словами Віталія Шевченка, прийняття закону потрібне у зв’язку з переходом на цифрове мовлення та  ратицікацією Конвенції про транскордонне мовлення. Також, на його думку, позитивами закону є й те, що він ставить у рівні умови ефірні та кабельні канали: «Після ратифікації угоди про транскордонне мовлення ми будемо у просторі, де діють спільні правила. Разом з тим,  на сьогодні оператори комунікацій заключають договори з десятками неукраїнських  телерадіокомпаній про поширення на території України їхніх телепрограм і в договорах пишуть: «Действуем в соответствии с договорами Российской Федерации». В такому випадку,  хто відповідатиме за цей продукт, якщо йдеться про держави, які взагалі не збираються приставати до європейських домовленостей про транскордонне мовлення? Хто в державі відповідатиме, щоб це продукт був захищений на предмет використання  реклами, дотримання українського законодавства?  Усі ці моменти прописані в новому законі».

А Сергій Правденко стверджує, що при переході на цифрове мовлення закон є антимонопольним: «Законом передбачена процедура та порядок діяльності телеорганізацій при  переході з аналогового ТБ  на цифрове. Діючі мовники зберігають за собою право розповсюджувати програму, яку вони створювали і розповсюджували в аналоговому режимі, а решта діапазону даної частоти передається,  за рішенням Нацради,  новим мовникам. Таким чином,  при переході на цифрове ТБ на трьох загальнонаціональних телеканалах може виникнути до 15 нових мовників. Адже багато каналів хотіли б  мати всі 5 цифрових каналів».

Стосовно закидів щодо того, що закон дискримінує  російськомовні програми, Правденко наголосив: «В законі існують обмеження лише для закордонного російськомовного продукту. Для захисту російської мови, російського продукту є велика держава Російська Федерація. В Україні має надаватися преференція, підтримка державній мові». За його словами, загальнонаціональні канали  мають транслювати 75% україномовного продукту, для регіональних каналів, в областях, де переважає російськомовне населення, частка російськомовного продукту становить 50%, якщо це власний продукт.

А Віталій Шевченко наголосив, що «за рахунок ліцензійного збору до державної казни можна внести понад 100 млн. гривень». А Правденко стверджує, що за новим законом буде набагато менше можливостей приховувати податки від реклами

«Закон передбачає держзамовлення і відкриває шлях до створення суспільного телерадіомовлення. Але з огляду на негативні оцінки щодо Закону ми, певно, багатьом наступили на п’яти», - зазначив  також С. Правденко

Закиди щодо зацікавленості Нацради у Законі  у зв’язку з подовженням повноважень членів Нацради з 4 до 5 років Шевченко вважає безпідставними, оскільки цей склад Нацради (який і працював над законом) обирався на 4 роки.

Як вже повідомляла «ТК»,  однією з причин звернення до Президента Української Гельсінської спілки з прав людини та Інституту медіа права з проханням накласти вето, було положення (стаття 6), за яким телерадіоорганізації „зобов’язані подавати інформацію про офіційно оприлюднену в будь-який спосіб позицію всіх представлених в органах влади політичних сил».
Однак Віктор Понеділко вважає, що «в діючому законодавстві телеорганізації зобов’язані надавати різним партіям час для забезпечення плюралізму думок, а цей закон покращує ситуацію, бо дозволяє подавати лише офіційно оприлюднену інформацію».

У той же час, хоча Сергій Правденко вважає, що вся критика закону відбувається через те, що «він багатьом наступає на п’яти», Віталій Шевченко погодився, що закон не є досконалим.
На основних вадах закону наголошував  директор Інституту медіа права Тарас Шевченко у статті «ТК» «Десять підстав для президентського вето на Закон «Про телебачення і радіомовлення». Зокрема, він наводив такі підстави: запровадження конкурсної гарантії, що не повертається, у розмірі 10% ліцензійного збору повністю підриває засади справедливості конкурсних процедур;  в законі невдала спроба визначити у законі власника телерадіоорганізації , що лише заплутує; у законі забули записати обмеження на максимальну частку іноземних інвестицій до статутного фонду телерадіоорганізації; закон запроваджує принцип: одна ліцензія в одні руки, але закон нічого не говорить, що робити з тими руками, які вже мають по дві чи по три ліцензії; положення щодо порядку призначення керівників Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України не відповідають іншому закону з цього питання, прийнятого днем раніше, тощо.

«ТК» звернулася до Віталія Шевченка прокоментувати основні вади закону, на що голова Нацради зазначив: «Давайте подивимось на практику прийняття всіх складних законів, чого б вони не стосувалися: Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс, «Про телебачення та радіомовлення»… Маса законів,  довкола яких були битви. Не можливо зробити ідеальний закон такого порядку. Таким його просто не можливо зробити. Мова просто не про це. Мова про те, що цей закон дає в принципі. І навіть його помітні вади не можна порівнювати з вадами попереднього закону. Адже якщо не прийняти його, то це буде просто тупцювання на місті. Будь-які речі можна поправляти,  приймати новий закон і тут же продовжувати над ним роботу. Це нормальна практика. А якщо взагалі нічого не приймати, то ми ризикуємо випасти з процесу, бо старим законом скоро користуватися буде неможливо».

А на запитання «ТК», що є найбільшою вадою новоприйнятого закону,  Шевченко відповів: «Хто його знає. Найбільша вада – це те, що , коли приймаються такі закони у сесійній залі, то  їх починають на ходу  латати,  щось вставляти  з голосу або,  без голосування, напередодні розмноження тощо. От звідси і  з ‘являються такі віруси, на які потім звертають увагу.. Але це питання підходу до законодавчої діяльності. Я переконаний, якби все це робилося у спокійній ситуації, то багато невідповідностей чи невдалих формулювань вдалося уникнути. Так що це , вада не стільки  закону, як підходу до розробки закону.  Але оскільки по- іншому не виходить, то треба приймати те, що є,  а далі опрацьовувати у тій частині, де виявляються якісь складнощі чи проблеми».

Наталія Данькова Телекритика